Про біг в моєму житті та 8 порад початківцям, як почати бігати.

Привіт усім,

14 квітня мій телефон в фото спогадах нагадав, рівно 5 років тому я приймала участь в Львівському напівмарафоні Run the world 2019. І мені захотілось поділитись з вами  своєю історією, як я почала займатись бігом вперше в 36 років, і як цей вид спорту змінив моє життя та залишився в ньому назавжди. Вкінці дам декілька порад початківцям зі свого досвіду, як розпочати бігати.

Моя історія, як я розпочала бігати.

В школі єдиний предмет, з яким у мене були проблеми з оцінками та відвідуванням – це фізкультура. Я не любила ні вчителя, ні його урок. Забула, ще була хореографія, - її теж не любила. Вже в інституті і далі з віком у мене з’явився інтерес до спорту у вигляді відвідувань групових занять з фітнесу, йоги, пілатесу. Займалась 2-3 рази на тиждень, багато від себе не вимагала, почувалась чудово, деколи пропускала заняття без докорів сумління. Жодних мрій підкорювати будь-які спортивні вершини у мене не було. І була щаслива. Так тривало 13 січня 2018 року.

Ввечері того дня ми зібрались з подругами зустрічати Старий Новий рік. Ми вже почали святкувати, і Ірина, одна з дівчат, запізнювалась. Коли вона прийшла, святкування було в розпалі, ми вже випили трохи просекко, були в чудовому настрої. Іра пояснила своє запізнення тим, що була в спортзалі, оскільки почала займатись бігом з тренером, який написав їй план тренувань, і саме сьогодні згідно розкладу був спортзал, а от завтра у неї вранці тренування на стадіоні, і взагалі, яка вона щаслива, що потрапила саме до цього тренера і як їй подобається біг.

Я не знаю чи то бульбашки просекко, чи її емоційна розповідь так подіяли на мене, і я їй кажу:

-       Ірка, я теж хочу бігати, можна і мені прийти на ваші тренування?

-       Звичайно, приходи. Завтра о 7 ранку зустрічаємось на стадіоні.

Я відразу записала в телефоні на 7 ранку тренування, виставила будильник і продовжила святкувати. Наступного дня о 6:00 мене розбудив будильник, я навіть спочатку не зрозуміла, що відбувається. Ми розійшлись після 12 ночі, гарно провели час з подругами, і тут згадую про домовленість іти на стадіон. Нагадую це 14 січня - зима. На вулиці темно, слизько, все завалено снігом, мінусова температура. Найбільше часу зайняли роздуми, що одягти. Я нічого не знала про біг.  Обрала якісь лосини, звичайні носки, кросівки, які у мене були (не бігові), худі, лижну куртку і звичайні шапку та рукавиці.

Мені здається, просекко ще діяло того ранку, інакше не можу пояснити, чому все таки пішла на стадіон. На вулиці ще темно, прийшли декілька людей займатись і тут приходить він – ТРЕНЕР. Іра нас представила: «Руслан Степанович, це Оля. Оля, це тренер Руслан Степанович». Він глянув на мене без особливого ентузіазму. Здається, в той день я пробігла 1,5 км, зробила якусь розминку і все. Руслан Степанович тоді щось сказав: приходять тут всякі, і зникають дуже швидко, коли потрібно почати працювати, бо біг – це біг, то вам не танці. З танцями у нього не склалось, як і з йогою, пілатесом і усім отим, що взагалі не зрозуміло для чого і для кого, згідно його висновків.

Our team with Ruslan Stepanovych

Через день було наступне тренування на стадіоні. Тоді ми зробили наше перше спільне фото. Я повернулась вдруге, щоб підтвердити тренеру, що не така, як оті всякі, які приходять і зникають відразу після першого тренування. Згідно моєї стратегії, я мала походити на тренування десь місяць-півтори, а потім поступово зникнути.

Я не можу описати втому першого місяця, яку відчувала щодня. Моє тіло було шоковане від майже щоденних занять чи бігом чи в спортзалі.

Тренера я боялась. Він сильно не звертав увагу на мене, казав розминатись, потім пробігти 2 км, після яких я була повністю виснажена, далі заминка. Десь колись я бігла 100-200 м, якщо звісно це можна було назвати бігом відносно того темпу, який у мене був тоді. На тренування я так і ходила в лижній куртці і звичайних кросівках.

Десь через 2-3 тижні я вирішила купити термобілизну і бігові кросівки, але не нові, бо ви пам’ятаєте мій план, – на весну я мала завершити бігову кар’єру. У бігових групах в соцмережах завжди хтось щось продає, там я і придбала свої перші  бігові асікси (ASICS) та термобілизну.

Стало набагато комфортніше тренуватись. Пульс тренер перевіряв на моїй руці, згодом сказав, купити годинник для бігу, який вимірює ЧСС (частота скорочень серця) та показує пульсові зони. Ну, добре, подумала я, куплю годинник Garmin, але б/у, вкінці кінців він естетично виглядає, можна потім його надягати деколи, навіть не займаючись бігом.

Я не знаю, який вираз краще описує мій стиль бігу на початку: «моя техніка біга була неправильна» чи «вона була просто відсутня». Там все було не так: від голови, яка рухалась в різні сторони; тіла, яке нагадувало спагеті; рук, з якими не знала, що робити; напружені плечі;  положення стопи, бо постійно плутала, як правильно її ставити. Мене завжди дивувало, як тренер міг бачити, що я знову торкаюсь поверхні землі задньою частиною стопи в протилежному кінці стадіону. Це зараз, зустрічаючи бігунів-новачків, я бачу все це навіть здалеку, про що тренер тоді нам говорив. Боже, скільки терпіння він мав на нас. Святий чоловік.

Так я дожила до початку весни. І ніби по плану треба було йти. Але у мене були вже кросівки, ще я придбала нову форму та класну бігову куртку на весну і взагалі мені починала подобатись моя бігова рутина. Але тренер особливо не звертав увагу на мене. Як ви вже зрозуміли, я була не сильно обдарована в спорті, він давав мені якісь прості завдання - на тому все. Свою увагу він приділяв моїм друзям, які мали більше талантів до бігу. Мушу визнати, це чіпляло моє его в якісь мірі. У всіх був біговий план, а у мене не було. Набравшись мужності, я підійшла до тренера після тренування і сказала, що хочу займатись у нього по-серйозному. Він прижмурив погляд і сказав «добре». З квітня у мене вже був «План від тренера», згідно якого я почала займатись. Біг ставав частиною мого життя, я почала багато читати про цей вид спорту, дивитись відео, цікавитись моделями кросівок, формою. Фізично було дуже важко, але я була щаслива.

Хто він, мій Тренер, з яким я почала бігати?

Ми всі, хто тренувався на той час у нього, були членами Ужгородського бігового клубу. І голова клубу запросив нашого тренера, щоб він займався з нами. Руслан Степанович працював в спортивній школі, де готував молодь до участі в професійних змаганнях та отримання спортивної кваліфікації. Якщо ви подумали, тренер вимагав від нас менше, ніж від його підопічних в спортивній школі – ви помиляєтесь, жодної різниці не було. У нас був навіть жарт в групі «Тренер готує  нас до олімпіади в Токіо».

Тренер вмів мотивувати, надихати, але його стиль був особливий. Це не були душевні розмови на зразок «сьогодні ти слабка, ну, нічого, завтра спробуємо… пропустила 2-3 дні, бо працювала/поїхала кудись/відпочивала, нічого, наздоженем…».

Наші тренування з ним були такі: «ти тут танцями займаєшся чи спортом... я не зрозумів, де характер... слухай, дівко, ти або починаєш бігати або я виключаю секундомір, а після того хоч зігзагами бігай по полю, - тренуванням кінець... де крок??? До гузиці ті всі тренування, ті гірки, якщо ти біжиш малим кроком... ну і шо, що поїхала кудись, кросівки в сумку і вранці по плану позаймалась і відіслала мені результати… ».

І зі мною це працювало. Мої показники покращувались.

Тренування, участь в змаганнях, досягнення та спільний час з біговими друзями.

Пори року змінювались, дні ставали довшими, то коротшими, незалежно від температури на вулиці - я бігала. Дистанції збільшувались. Сніг, дощ, мороз, туман – це не причини, щоб не бігати і ти просто вибігаєш вранці на вулицю. Я полюбила бігати під дощем. У мене з’явилось багато спортивного одягу, аксесуарів та взуття на всі погодні умови. І ще я деколи уявляла, як біжу до фінішу, займаю призове місце, а потім стою на п’єдесталі, отримуючи нагороду.

Розпочавши бігати, я знайшла багато нових друзів. Наш біговий клуб зібрав чудових  різних людей. Ми проводили багато часу разом. Спільні поїздки на різні змагання в області та закордоном, походи в гори, пікніки, святкування днів народжень. Той період був неймовірний.

Our third place with the girls

Ira and I

Kosice Peace Marathon

Ira and I after competition

Running in winter

Running club in the mountains

Так пролетів мій перший біговий рік. І на початку 2019 року Тренер складав план забігів для нас, хто де буде приймати участь і на якій дистанції. Навесні я мала пробігти 3 км на Львівському напівмарафоні та естафету ще з трьома дівчатами на дистанції 21 км в обласних змаганнях. Звісно це було не тільки про участь, Тренер очікував від нас результат. Ми багато тренувались.

І ось день забігу настав, не можливо описати мій страх. Головою розуміла, я не професійна спортсменка і це не олімпіада, але хвилювання було неймовірне.

Старт. Ми починаємо бігти. В забігу приймають сотні людей. Якось пробігаю між людьми і тут бачу перед собою дорогу, яка веде вверх. Моя думка: «Оооо, і тут ці гірки». Бігти вгору – це важко, а бігти на швидкість майже нереально.

Біжу. Далі спуск і ніби виходжу на дорогу, яка веде до фінішу. По бокам за огорожею вболівальники. І тут я усвідомлюю, що я одна і навколо мене нікого з бігунів. Я сповільнююсь і думаю: «Я побігла не туди, де інші учасники забігу». В цей момент чую голос тренера, який кричить: «я сказав бігти!!!». І я знову біжу.

Фініш. До мене підбігають організатори і просять ПІБ, бо я прибігла третя. Я ледве дихаю і не розумію взагалі нічого. Виходжу до тренера і кажу:

-       Руслан Степанович, вони кажуть, що я прибігла третя.

-       Я знаю. Ти чому зупинялась на фінішній прямій? – питає тренер.

-       Та я думала що не туди побігла…

-       Молодець, Олька! Вітаю.

Тренер був задоволений моїм результатом. А далі я була на п’єдесталі і  сотні людей мені аплодували, коли мене нагороджували за третє місце. Все було, як в моїх мріях.

Lviv half marathon 2019

Reward ceremony

My coach and I

Як біг змінив моє життя?

Ввечері ми святкували і тренер сказав тост, який я запам’ятала:

 «Наш мозок не розрізняє, коли ми виходимо за межі своїх фізичних чи ментальних можливостей в спорті чи в якійсь іншій сфері життя.  Для нього це все одне і те саме. Тому через системну роботу, а деколи навіть біль в спорті, ми розвиваємось та ростемо в усіх сферах життя. Ми стаємо витриваліші, як фізично, так психологічно.»

Біг точно змінив мене. Я насправді стала сильнішою, чи, краще сказати, стійкішою до різних життєвих ситуацій, я почала вимагати більше від себе, це буває не завжди приємно, деколи страшно, але в такі моменти запитую себе: «ти ж не хочеш зійти з цієї дистанції, правда?».

І біжу далі «по життю».

Зараз у мене немає таких тренувань, як були з тренером. Я більше не готуюсь до участі в змаганнях, але продовжую так само бігати 2-3 рази на тиждень, де я б не жила. На Балі, де я зараз, мене знають всі собаки в радіусі 5 км в різні напрямки, як і місцеві, яких я зустрічаю між 6 та 7 ранку, бо тоді не жарко і найкраще бігати.

Біг – це невід’ємна частина мого життя вчора, сьогодні, завтра, завжди…

Running in Bali

З мого бігового досвіду, хочу поділитись простими порадами, які допоможуть тим, хто хоче розпочати бігати, а головне зробити біг постійним заняттям.

1. Якщо ви ще не почали бігати, то почніть, не залежно від рівня фізичної підготовки, віку, професії чи місця проживання. Ми завжди знаходимо причини, чому не сьогодні, але ідеальний момент може ніколи так і не настати – тому просто розпочніть.

2.  Вивчіть правильну базову техніку бігу, як дихати під час тренувань, що таке темп та пульсові зони. Якщо є можливість, знайдіть тренера, який зможе все пояснити, якщо немає, є інтернет, YouTube, соцмережі. Там безліч корисної безкоштовної інформації. Спробуйте знайти клуб для любителів бігу у вашому місті, там ви можете зустріти інших бігунів, з різним рівнем підготовки, де учасники клубу діляться досвідом між собою, допомагають новачкам.

3. Оточіть себе людьми, які теж цікавляться бігом. Це можуть бути друзі, партнери, колеги, ті ж самі бігові клуби. Це і підтримка, і мотивація, і обмін досвідом між однодумцями.

4. Приділяйте увагу одягу, взуттю та аксесуарам для занять бігом. Комфорт під час бігу є дуже важливим.

5. Придбайте годинник для бігу. Це реальний помічник без якого зараз важко уявити сучасного бігуна.

6. Ціль. У вас має бути ціль: «я хочу пробігти через 3 місяці 5 км… через півроку 10 км за __ хв… прийняти участь в напівмарафоні через рік… і т.д.» 

7. План бігу. Щоб досягти вашу ціль, у вас має бути план тренувань. Маєте тренера, - чудово, значить буде план. Немає тренера, є додатки для бігу на телефонах, де є безліч вже готових планів під будь-яку спортивну ціль.

8. Не зупиняйтесь. Часто помічаю, людям легше розпочати бігати, ніж з часом втримувати постійно бігову рутину. Пам’ятайте слова мого тренера, коли само більше не хочеться вийти вранці на пробіжку, саме тоді найбільше потрібно переборювати свої  «не можу… не сьогодні… не хочу» - і бігти. І в той момент, коли ми перемогли своє «не», ми розвиваємо наші можливості. Всім Біг!   До нових зустрічей, Оля.